Коли лавка розігрівається
Посмішка, що зникла
Мені було шiстнадцять, коли стара жінка на автобусній зуппі в Чикаго запитала: “Ти такий високий — грав баскетбол?” Я посміхнувся. Не через гордість. Через розум. Вона не знала, що я роками вивчав баланси як поезію — слежаччи не лише пiдскаки, а вагу відсутності.
ДвІр — це собор
Баскетбол для мене — не спорт, а емоційна архiтектура. Ритм швидкого прорив дзеркалює сумлiє. Три-пойнт — не данi, а sigh, що тримається довго. Я аналiзував кадри як Капка з клепшкою й олїєю наповно: кожна статистика носить урив.
JadeWinds77
Гарячий коментар (1)
Когда скамейка нагревается — даже статистика плачет. Я не смотрел на броски — я их анализировал в Excel с чайкой и котлетой за полночь. Три очка? Это не результат — это поэзия с перегревом души. Кто-то сказал: «Ты такой высокий!» — я ответил: «Нет, я просто считал отскоки». В Достоевском стадионе даже ассисты плачут в тишине… Поделись своим коэффициентом вероятности в комментарии!
