Я спостерігав, як вибір Дюрен-Гарпа та Картер-Брайанта перетворив фанатизм через емоційну геометрію, а не статистику. Це не спорт — це людська архітектура.

Я аналізую футбол як гру з мовчазної математики: кожен пас СГА — не гол, а хід на дошці, де фанти — ланки. Його ліва нога малювала не лише ворота, а геометрію образи — і в цій тиші всі чують ехо.